СОЦІОНІКА

Соціотип — це тип особистості з унікальним способом сприйняття. Усього існує 16 соціотипів, і кожен із них має свої вроджені задатки, сильні та слабкі сторони, відповідні й невідповідні професії.

Ось назви цих соціотипів: Робесп’єр (Аналітик), Гюго (Ентузіаст), Дон Кіхот (Генератор), Дюма (Дипломат), Єсенін (Ідеаліст), Жуков (Організатор), Гамлет (Ідеолог), Горький (Інспектор), Бальзак (Критик), Наполеон (Політик), Джек Лондон (Підприємець), Драйзер (Охоронець), Достоєвський (Гуманіст), Штірліц (Адміністратор), Гекслі (Порадник), Габен (Майстер).

Такі псевдоніми для назв соціотипів запропонувала засновниця соціоніки Аушра Аугустінавічюте. Визначення в дужках — наші авторські. Соціотип не змінюється протягом життя. Можуть змінюватися твої риси характеру, рід занять, звички, оточення, політичні погляди, інтереси, улюблені фільми… Але все це ти, як і раніше, будеш сприймати через ті самі лінзи сприйняття.

Соціотип не описує і не визначає всього в людині. Нас неможливо описати однією єдиною типологією. Наприклад, згідно з типологією «чоловіки / жінки» ти — жінка. А за темпераментом, наприклад, сангвінік. А за соціотипом, наприклад, Жуков. Усе це різні типології, і одна не суперечить іншій. Твоя особистість — це набір різних характеристик. Тому двоє людей з одним і тим самим соціотипом у чомусь відрізнятимуться. У людини багато характеристик, і соціотип — лише одна з них.

Критерии визначення (не змінюються)	Тенденції поведінки (змінюються)
семантика мови	уміння і навички
функції	поведінка і характер
дихотомії	зовнішність і стиль
стимульна група	інтереси і бажання

Критерії визначення (не змінюються)
семантика мовлення, функції, дихотомії, стимульна група

Тенденції поведінки (змінюються)
уміння та навички, поведінка і характер, зовнішність і стиль, інтереси та бажання

Усе, що знаходиться у другій колонці — це тенденції прояву соціотипу. Як бачиш, усі вони змінні — на них впливає безліч факторів. Наприклад, сьогодні ти любиш писати списки й будувати плани, а завтра вже ні. Тому тенденції поведінки не можуть бути критерієм визначення соціотипу. Соціонік помічає їх постфактум, коли соціотип людини вже визначений на основі критеріїв із першої колонки. Кожному соціотипу притаманні певні тенденції у зовнішності та поведінці. Але соціотип ніколи не визначається на основі тенденцій.

Соціотип справді впливає на розвиток певних навичок, поведінки й якостей. Але ніколи на підставі навичок, поведінки й якостей ми не визначаємо сам соціотип! Це важливо!

Що в людині є найяскравішим проявом соціотипу, а що — найменш? Що є соціонічним, а що ні і якою мірою?

Соціотип — це тип інформаційного метаболізму, тобто певною мірою це тип сприйняття інформації. Тому можна вибудувати такий ланцюжок — від найбільш достовірних і «твердих» проявів соціотипу до найумовніших і наймінливіших.

1. Сприйняття — у певному сенсі це і є сам соціотип. Усе сприйняття, а також фільтр інформації на свідому й несвідому, важливу й неважливу, відбувається у найглибших структурах мозку (свідомості). Поки що нейробіологія і соціоніка ще не перебувають на тому рівні, щоб представити нам щось вимірюване в цій площині, тому рухаємося далі.

2. Мислення — після того як ми щось сприйняли, починається процес осмислення тієї частини інформації, яка дійшла до свідомості. Несвідому, зрозуміло, осмислити не вийде. Мислення зазвичай здійснюється словами, але іноді проходить у формі візуальних або інтуїтивних мислеобразів. Але оскільки проникати в чужі думки ми ще не навчилися, доведеться спуститися ще на один рівень нижче.

3. Мовлення і слова — сказане вголос або викладене на папері — це вже цілком вимірювані одиниці, доступні для дослідження. При цьому це ще не поведінка, не якості і не вчинки, тому на те, ЯК (а не що) ми говоримо, впливає мінімальна кількість факторів. Тобто з усіх проявів людини самовираження через мовлення максимально наближене до нашого сприйняття і водночас ще не спотворене зовнішніми обставинами та вимогами середовища.
Важливо: ми говоримо про те, ЯКЕ це мовлення (інтуїтивне, сенсорне, інтровертне, екстравертне…), а не про те, ЩО саме говориться. Зміст сказаного піддається регуляції, а от стиль — майже ні.

Тут можна провести умовну межу. Адже всі ознаки соціотипу, які знаходяться нижче, вже не мають стійкості. А тому не можуть бути критеріями визначення соціотипу.

4. Риси характеру — добрий, злий, посидючий, нетерплячий, ввічливий, енергійний… Подібні риси характеру можна як розвивати, так і втрачати з часом за потреби. Тут є певні тенденції та зв’язки із соціотипом, але це вже наслідок, а не причина.

5. Навички — вони знаходяться ще далі, ніж риси характеру, тому що навички можуть бути суто технічними, механічними або професійними. Так, різним соціотипам неоднаково легко дається розвиток одних і тих самих навичок, але будь-яка навичка за своєю природою ще далі від нашої особистості, ніж риса характеру.

6. Поведінка — це сукупність якостей, звичок, навичок і вчинків. На нашу поведінку сильно впливають вимоги середовища і конкретних обставин — від виховання до дитячих травм і миттєвої необхідності. Завдяки компенсаторним механізмам психіки, коли потрібно, всі ми здатні поводитися нехарактерно для наших соціотипів. Тому наша поведінка — надто багатофакторне і складне явище, щоб судити за нею про наш спосіб сприйняття.

7. Зовнішність — досвід показує, що середньостатистичні екстраверти-сенсорики справді сильно відрізняються від середніх інтровертів-інтуїтів тощо. Тобто певні типові соціонічні тенденції у зовнішньому вигляді справді простежуються. Але зовнішність досить погано відображає психотип, адже, окрім соціотипу, вона залежить і від конституції тіла, і від генів, і від гормонів, і від способу життя, і від рівня здоров’я, і від віку, і від багатьох інших чинників, які ніяк не пов’язані із соціотипом.

8. Одяг — очевидно, стиль одягу може сильно змінюватися залежно від періоду життя, уподобань і смаків, а також від моди та порад друзів. Так, умовні Наполеони справді часто одягаються зовсім інакше, ніж умовні Робесп’єри. Але та легкість, з якою можна змінити свій зовнішній вигляд, не дозволяє вважати одяг (як і інтер’єр житла) чимось придатним для типування.

Ми визначаємо соціотип за семантикою мовлення. На сьогодні це — найбільш вимірюваний метод.

Кожному типу інформації, кожній функції відповідає своя семантика мовлення — це слова, словосполучення і смислові категорії, якими ти описуєш світ. Наприклад, опис кафе через лінзу Етики Емоцій: «Вау, яка тут чудова атмосфера!», або через Сенсорику Комфорту: «Який пряний аромат свіжомеленої кави!», або через Структурну Логіку: «Судячи із середнього чека, це кафе належить до закладів високого класу».

Оскільки соціотип визначається за мовленням, то найкращий спосіб його отримати — провести інтерв’ю. Якщо під час інтерв’ю теми розмови змінюються, а семантика мовлення і категорії, у яких відповідає людина, постійно повторюються, то саме ці повторення і визначають її сильні функції. А які сильні функції — такий і соціотип.

Емпірично ми дійшли висновку, що для достовірного типування в середньому достатньо 1,5 години. За перші 10–20 хвилин у соціоніка виникає первинна робоча версія соціотипу. А наступна година витрачається на перевірку цієї гіпотези і накопичення аргументів. Сильні функції будуть постійно повторюватися і звучати, а слабкі — ні. Тому цей метод статистично вимірюваний. Отже, що важливо при типуванні?

1. Семантика мовлення
Твої якості і поведінка змінюються під впливом багатьох факторів, а сприйняття залишається незмінним. Твоє сприйняття найкраще відображає мовлення, адже людське пізнання і мислення опосередковуються мовою. Саме тому ми завжди проводимо півторагодинне інтерв’ю. Нам важливо чути, як ти міркуєш. Тому це не тест і не анкетування. Тобі ставлять запитання без «подвійного дна». У нас немає запитань «на виявлення інтроверсії», «на логіку» або на «вольову сенсорику». Сенс запитань, які ми ставимо, у тому, що вони
а) на різні теми;
б) усі запитання відкриті (передбачають розгорнуту відповідь).

2. Спостереження і статистика
Ми використовуємо метод спостереження і статистики. За час інтерв’ю у твоєму мовленні мають:
а) регулярно і
б) якісно звучати 4 із 8 дихотомій, а також 2 із 8 функцій.

Якщо ти говориш на різні теми в одних і тих самих категоріях, це виявляє твої головні лінзи сприйняття. Тобто якщо ти сенсорик-інтроверт, то незалежно від теми діалогу ти описуватимеш усе в категоріях сенсорика-інтроверта. При цьому ти дуже рідко висловлюватимешся як інтуїт-екстраверт. Неможливо визначити соціотип за 5 хвилин, тому що достатня статистика за твоїми відповідями накопичиться лише за 1,5 години. Потрібно зрозуміти, у яких категоріях ти міркуєш значно частіше, а в яких — рідше.

3. Комплекс факторів
Щоб твій соціотип був визначений, має зійтися комплекс факторів. Недостатньо кількох дихотомій або функцій, що повторюються у твоєму мовленні. Важливо, щоб кожна з них зайняла своє домінантне або дефіцитне положення (інтуїція можливостей / сенсорика комфорту, інтуїція часу / вольова сенсорика, етика емоцій / структурна логіка, етика відносин / ділова логіка, а також раціональність / ірраціональність, екстраверсія / інтроверсія).

4. Система безпеки
Усередині методу закладена система безпеки. Китаєць може бути веселим, втомленим, багатим чи бідним, правдивим чи брехливим. Але навіть брехати він буде китайською. Завдання соціоніка — визначити, якою мовою говорить людина, відрізнити китайську від французької. У цій аналогії китаєць і француз — це соціотипи. А мови, якими вони говорять — це неповторна і властива тільки їм семантика мовлення. Тому до соціонічного інтерв’ю неможливо підготуватися. Можна заготовити відповіді на запитання. Але майже неможливо перед інтерв’ю вивчити «китайську».

5. Приклад розбору
Наприклад, ти можеш говорити про себе як про інтроверта: «Я мовчун. Я не люблю людей. Мені необхідне усамітнення». Соціонік не зобов’язаний вірити тобі на слово. Він не звертає уваги на те, яким ти себе бачиш. Соціонік слухає, як часто і глибоко ти рефлексуєш — це і є головна ознака інтроверсії. Тож навіть якщо у більшості відповідей ти описуватимеш себе інтровертом, але забудеш про рефлексію, соціонік не повірить і все одно протипує тебе в екстраверта. Те саме з іншими функціями і дихотоміями. Повір, дуже складно говорити півтори години китайською, якщо ти її не знаєш.

6. Наші стандарти
Інтерв’ю завжди триває півтори години. Після інтерв’ю обов’язково виконується перевірка: спеціаліст ще раз прослуховує відеозапис. Лише після цього виноситься результат. Також інтерв’ю завжди записується на аудіо / відео. Тож твоє мовлення завжди можна переслухати і розкласти за функціями та дихотоміями.

7. Як ми не визначаємо соціотип?

За тим, як ти сам/сама себе опишеш
За твоєю зовнішністю і жестами
За рисами характеру і поведінкою
За вчинками і вподобаннями
За успіхами у різних сферах життя
За датою народження і знаком зодіаку

Ти — жінка! — це ярлик? Чи… Ти чоловік! Ти підліток! Білий! Українка! Блондинка! — це теж ярлики?..

Усе це може стати ярликом лише в одному випадку. Якщо… якщо ти вирішуєш не бачити за цим ярликом особистість. Якщо тобі кажуть «блондинка» і для тебе цим усе сказано, то… проблема з тобою, а не з тим, хто називає речі своїми іменами.

Коли ми говоримо «жінка», це ж не все пояснює, правда? Цим же не все визначено?.. Ну так, ніби не все. Але… з іншого боку, це ж щось пояснює? Так, ми говоримо жінка і чоловік, коли хочемо розрізнити дві статі.

То що ж не так із тими, хто говорить: «Мене не запакувати в один соціотип! Та що там в один — мене навіть у всі 16 не запхнеш! Соціонічне типування — це навішування ярликів!»

Я думаю, ці люди просто не дуже вивчали питання і потрапляють у те саме когнітивне викривлення, у яке потрапляють трансфеміністи, коли намагаються довести, що не все в житті пояснюється статтю. Мовляв: «Ну і що, що в мене є груди і піхва! Це ще нічого не пояснює! Я все одно працюю на чоловічій роботі і взагалі відчуваю себе мужньою! Не обмежуйте мене, називаючи жінкою! Я вам не якась там… жінка!»

І з одного боку, вони мають рацію. Тому що навіть якщо ти найжіночніша жінка, це не розповість про тебе все і не визначить усього в твоєму житті, твоїх якостях і поведінці. Є багато чого, що не залежить від статі.

Але з іншого боку, вони не праві. Тому що дещо ця сама стать усе ж таки визначає…

На цьому аналогія завершена, повернемося до соціоніки… Те саме із соціотипами. Коли ми називаємо людину Гекслі, Наполеоном чи Штірліцом, ми не маємо на увазі, що всі люди з такими соціотипами однакові… Ні, ну, можливо, хтось так і думає, але я кажу за себе.

Коли я повідомляю людині її соціотип, я маю на увазі, що це її тип сприйняття. Зауваж: не тип поведінки, не риси характеру, не вчинки, не рівень свідомості… Соціотип — явно недостатня характеристика, щоб описати всю людину повністю. Але жодна наукова чи навколонаукова дисципліна і не має на меті описати все, використовуючи лише один критерій. Лінійкою ми вимірюємо відстань, вагами — вагу, а соціотипом — сприйняття.

Вже потім це сприйняття позначається на поведінці і якостях. Але не як закономірність, а як тенденція. Наприклад, ми знаємо, що якщо у тебе грип, то це, швидше за все, з більшою ймовірністю вплине на твою працездатність і настрій. Тому що коли ти хворий, ти справді менш ефективний і енергійний, а також явно менш веселий, ніж коли ти здоровий. Водночас грип не діагностують за зниженням працездатності і падінням настрою. Бо для цього нам потрібно взяти в тебе аналізи і послухати легені. Тобто для виявлення хвороби нам потрібні більш надійні критерії, ніж твій настрій. Пробач за дивну аналогію з хворобами, але… те саме працює і для твого соціотипу.

Яким би незалежним від соціотипу не здавався собі людина, скільки б вона не стверджувала, що в рамки одного типу не поміщається, щоразу в мене в голові виникає така аналогія: «Та італієць я, італієць! Я люблю Roma, піцца, паста, формаджо! Чао! Ґраціє! Бачиш?», а сама при цьому виглядає і говорить як звичайний слов’янин. Тобто люди часто просто не помічають, що в абсолютній більшості випадків постійно мислять і говорять в одних і тих самих соціонічних категоріях. Інтуїти пояснюють, чому вони не вірять у соціоніку, як інтуїти; сенсорики пояснюють своє невір’я як сенсорики. Логіки — як логіки, а етики — як етики. Тобто скільки б сова не ухкала, що вона дятел, дятлом вона все одно не стає.

Загалом, якщо прямо відповісти на питання «чи заганяє соціотип у рамки?», я б відповів так: заганяє. Рівно так само, як тебе «заганяє в рамки» твоя раса і твоя стать. Тобто хочеш — заганяє, а хочеш — ні. Дізнаючись свій соціотип, ти дізнаєшся про себе щось нове. А це дає більше можливостей, ніж обмежень.

Соціоніка поки що не є наукою. Але з іншого боку, усе колись було ненауковим, доки не стало науковим. І потім, не все те, що ненаукове, є марним. Адже, здавалося б, навіть абсолютно наукові сфери, як-от медицина, також не позбавлені схожих із соціонікою проблем. Наприклад, це випадки, коли різні лікарі ставлять різні діагнози, а різні цілком визнані вчені іноді відстоюють доволі сумнівні конспірологічні теорії.

І це ми ще не торкалися випадків видачі дипломів або оформлення наукових статусів за гроші, чим, до речі, часто користуються горе-політики. Або, наприклад, коли дипломовані психологи у своїй практиці використовують астрологію, таро та іншу езотерику.

Тобто, з одного боку, для такої дисципліни, як соціоніка, справді краще, щоб науковий статус був, ніж щоб його не було. І цілком можливо, це відкрило б нові можливості й перспективи для досліджень у галузі диференціальної психології.

А з іншого боку, сам по собі статус майже нічого не гарантує. Тим паче в психології, де навіть три дипломи не допоможуть тобі вирішити проблему клієнта, якщо в тебе просто немає до цього таланту. Ну або, скажімо, якщо ти, попри освіту, змішуєш терапевтичні методи з езотерикою.

Так, у соціоніці не було коректно поставлених і науково оформлених експериментів. Але, наприклад, той метод, яким керуємося ми, регулярно відтворюється нашими студентами, тобто іншими людьми. І це вже демонструє його вимірюваність, адже соціонік спирається не на свої відчуття, а на семантику мовлення.

Треба визнати, що багато шкіл соціоніки справді самі ж її дискредитують. Ми самі критикуємо ті школи, в яких «якщо ти істериш — значить ти Гамлет, а якщо багато критикуєш — значить, Бальзак». І, як ви могли помітити, у цьому відео я майже не посилався на праці інших соціоніків. По-перше, це не дайджест шкіл соціоніки. А по-друге, я тому і не посилався, що багато в чому не вважаю чужі методи вимірюваними. Але варто зазначити: я ж не критикую їх просто за те, що вони інші. Я критикую їх за відсутність строгих маркерів і вимірюваних критеріїв визначення соціотипу.

І оскільки школи й методи бувають різні, ми не можемо говорити про соціоніку як таку, у відриві від конкретного напряму. Тож якщо хочеш критикувати соціоніку — критикуй конкретну школу, спеціаліста й підхід. Тоді це буде конструктивно. І якщо ти вже приготувався критикувати, але не знаєш, з чого почати, то ось тобі поділ шкіл на дві категорії: усі наявні школи можна поділити на дві гілки — біхевіоризм і когнітивізм. І якщо соціоніки-біхевіористи визначають психотип за вчинками і поведінкою, то соціоніки-когнітивісти — за сприйняттям, а саме — за мовленням.

Соціоніку можна критикувати за відсутність єдиного методу і синхронності трактувань базових понять. Але, по-перше, такої синхронності у визначеннях немає в жодній гуманітарній науці. І відмінності у трактуваннях трапляються будь-де — від психології до соціології. Причому повсюдно. А по-друге, хочеться вірити, що рано чи пізно всі неробочі методи просто відімруть, і залишаться лише робочі. Тож якби соціоніка набула статусу науки, то її можна було б віднести до розділу диференціальної психології, а конкретно нашу школу — до її когнітивної гілки.

Також варто закріпити, що соціоніка — це не гіпотеза і не гола теорія. Тому що спершу було емпіричне спостереження за особливостями людського сприйняття, і лише потім цим особливостям були дані визначення. Не навпаки!

Також, попри всі її недоліки, соціоніка вже викладається в багатьох університетах на факультеті психології як короткотривалий курс. А в країнах Заходу вже давно і широко поширений її прямий аналог — MBTI. Ба більше — типування там майже обов’язкове в багатьох галузях під час найму на роботу. І зауважте, не астрологія, а психологічне типування. І це дає певну надію.

Так, соціоніка не ідеальна, як і знання про людську психіку загалом. Ми ще багато чого про себе не знаємо, але навіть у тому вигляді, в якому соціоніка існує сьогодні, це вже значно краще, ніж більшість наявних типологій. І попри свій підвішений науковий статус, соціоніка вже достатньо зміцнилася, щоб приносити людям користь у виборі професії, стосунках і самопізнанні.

Усю інформацію у світі умовно можна поділити на 8 типів. Їм відповідають 8 лінз сприйняття: Інтуїція Часу, Інтуїція Можливостей, Сенсорика Комфорту, Вольова Сенсорика, Структурна Логіка, Ділова Логіка, Етика Емоцій, Етика Відносин. Їх унікальна комбінація формує 16 соціотипів.

Кожна людина користується всіма 8 лінзами. Тобто в кожному з нас є і інтроверт, і екстраверт, і етик, і логік тощо. Але неможливо бути однаковою мірою і логіком, і етиком — завжди існує якісна й регулярна перевага в один бік.

Природно і регулярно ти сприймаєш інформацію через дві свої сильні лінзи — це Базова і Творча функції. Це ніби твої окуляри. Наче у світі існує безліч кольорів і відтінків, але ти найкраще сприймаєш синій і червоний спектри. Тобто на яку б тему ти не міркував, найчастіше ти сприйматимеш і описуватимеш її «у кольорах своїх сильних лінз».

А найгірше ми сприймаємо інформацію через свої слабкі лінзи — це Больова і Сугестивна функції. Це щось на кшталт потилиці або «двох кольорів», які ти розрізняєш найгірше.

Наприклад, соціотип Драйзер насамперед майже все оцінює з точки зору Етики Відносин і Вольової Сенсорики, водночас «забуваючи» мислити у ключі Інтуїції Можливостей і Ділової Логіки. А соціотип Робесп’єр усе бачить крізь призму Структурної Логіки та Інтуїції Можливостей, при цьому ігноруючи Вольову Сенсорику й Етику Емоцій.

Таким чином, унікальність кожного соціотипу передусім визначається комбінацією сильних і слабких функцій. Тому один добре бачить те, чого не помічає інший, і навпаки. Хороша піч — це не поганий холодильник, якщо ви розумієте, про що я.

Ні. Можуть змінюватися досвід, риси характеру, переконання, коло знайомих і спосіб життя. Але соціотип, як і стать, даний на все життя. Коли наше життя змінюється, нам важко відстежити, що саме зазнає змін: спосіб мислення, соціотип, переконання чи риси характеру?

Щоб змінити соціотип, недостатньо змінити одну головну функцію або дихотомію на іншу. Тут як у «п’ятнашках»: не можна пересунути одну фішку, не зачепивши інші. Те саме з функціями: перестав дві функції місцями — і доведеться змінити положення всіх інших.

На практиці це означає, що людина раніше сприймала й описувала світ, наприклад, через призму структурних взаємозв’язків, а тепер «змінила соціотип» і все те саме розглядає через лінзу емоційного, чуттєвого сприйняття. Ба більше, у такому разі повинні помінятися місцями і її слабкі функції, і людина перестане помічати те, на чому раніше була зосереджена, і «прозріє» щодо інших сфер життя. Ці зміни неминуче повинні зачепити і її мовлення: має змінитися семантика (часто вживані слова й вирази), а також дихотомії. Подібні фундаментальні зміни жодного разу не були зафіксовані. Тож раз уже протипувався — одну життя доведеться потерпіти. 😉

Не працюють. Тести здатні вгадати, але не визначити твій соціотип. Навіть якщо 10 тестів покажуть, що ти Єсенін, немає гарантії, що це справді так. Чому тести не працюють? Ось 11 причин:

ВГАДАЙ ЛОГІКУ УКЛАДАЧА ТЕСТУ. Укладач тесту — теж людина. Асоціація з питанням у тебе й у нього — різна. Наприклад, у тестах можна зустріти таке твердження: «Зазвичай ви залишаєтеся спокійними навіть за сильного стресу» — так от, у кожного виникає своя асоціація на «сильний стрес». Для одного це пожежа, для іншого — зламаний ніготь. Також незрозуміло, що означає «залишатися спокійним»? Наскільки спокійним?

АСОЦІАЦІЇ ЗМІНЮЮТЬСЯ. Твої ж асоціації під час відповіді на одне й те саме питання можуть змінюватися залежно від часу і настрою. Одна справа — відповідати на питання «Чи легко тобі створювати затишок?», перебуваючи серед тих, хто тебе за це похвалив (хоча ти просто заварив чай), інша справа — відповідати на нього тоді, коли, попри гору зусиль, батьки критикують тебе за погане прибирання.

КОНТЕКСТ ВИРІШУЄ. Ти можеш відповідати на запитання, чомусь думаючи про свою поведінку на роботі, яка відрізняється від поведінки в неформальному спілкуванні. Або навпаки. Тобто, відповідаючи на питання типу «легко заводиш нові контакти», ти можеш згадувати холодні дзвінки по базі клієнтів, але при цьому боятися познайомитися на вулиці. Ти відповідаєш по-одному, коли поспішаєш, і по-іншому, коли в тебе багато часу, коли виспався і не виспався тощо. Наприклад, у тестах можна зустріти твердження: «Незроблена робота довго не йде в мене з голови» — залежить, яка саме робота і в якому контексті: може, від неї залежить твоє звільнення чи підвищення? Може, це щось дріб’язкове чи важливі завдання?.. Відповіді будуть різними.

ВІДПОВІДАТИ ДУМАЮЧИ ЧИ НЕ ДУМАЮЧИ? Відповідати думаючи чи не думаючи? Для соціонічних тестів це не має значення. Це ж не тести на щось підсвідоме. Так само відповідати «не думаючи» — не гарантія того, що почуття дадуть точніші відповіді, ніж розум. «Ви віддаєте перевагу повністю завершити один проєкт перед тим, як почати інший?» — як можна відповісти на таке питання не думаючи і не згадуючи конкретні проєкти? І як це можна не подумати, а відчути?..

ВИНЯТКИ З ПРАВИЛ. Відповідаючи на запитання тесту, ми можемо згадувати винятки з правил, а не загальну картину: «Так, я спонтанна!» — відповідаєш ти, згадуючи один спонтанний вчинок за рік. Хоча найчастіше все зовсім інакше. Також у тестах трапляються такі твердження: «Навіть невелика помилка може змусити вас сумніватися у своїх здібностях і знаннях» — можливо, одного разу в тебе так і було. Ну і що? Це цілком могло бути винятком!..

БАЖАНЕ І ДІЙСНЕ. Відповідаючи на запитання тесту, ти можеш відповідати не про те, який ти насправді, а про те, яким хотів би себе бачити. Наприклад, у тесті сказано: «Вам подобається брати участь у групових заходах» — а раптом тобі хочеться в них брати участь, але не дозволяють комплекси? І ти такий: «Так, мені це подобається… У теорії, було б чудово!». Але ж це не про тебе!

ДУМКИ ДРУЗІВ. Відповідаючи на запитання тесту, ти можеш згадувати відгуки про себе інших людей, а вони часто… які завгодно! Їх можуть говорити за різних обставин, із якимись особистими мотивами або в порівнянні із самими собою. Наприклад, хтось міг сказати тобі: «Ти такий відповідальний!» або «Ти такий товариський!». Але мало хто, навіщо, чому і після чого тобі це сказав? На це не можна спиратися при визначенні соціотипу.

ПОРІВНЯННЯ З ОТОЧЕННЯМ. Відповідаючи на запитання тесту, ти можеш мимоволі порівнювати свою поведінку з поведінкою свого оточення. Але хтозна, яке воно? Раптом у тебе там усі Джеки, а ти найменш підприємливий із них? Але в реальності ти все одно можеш бути Джеком. Або ж у твоєму оточенні всі, умовно, екстраверти, а ти — найспокійніший серед них, але все ж теж екстраверт. Просто в порівнянні з ними тобі важко в це повірити. Коротше, наше оточення не є репрезентативним для самовизначення. Працюють лише справді великі вибірки. І то краще судити не за поведінкою, а за сприйняттям.

ПИТАННЯ ПРО ПОВЕДІНКУ. Найчастіше питання тестів орієнтовані на твою поведінку (біхевіоризм), а не на сприйняття (когнітивізм). Проходячи тест, ти обираєш, як вчинив би в тій чи іншій ситуації. Але це:
а) лише тенденція;
б) не про сприйняття;
в) у всіх дуже індивідуальні стратегії поведінки, які не завжди відповідають сприйняттю (адже певної стратегії може вимагати сама ситуація, і ти можеш діяти всупереч своєму соціотипу);
г) мало хто знає, яка саме ситуація прийшла тобі в голову в момент відповіді на питання тесту.
Наприклад, у тестах можна зустріти подібне твердження: «Ви уникаєте лідерських позицій у групах» — але може бути так, що в театрі ти №1 і навчаєш інших, а в офісі — сіра мишка. Або навпаки.

ЗАКРИТІ ПИТАННЯ МАРНІ. Щоб визначити соціотип, важливо розуміти, як і в яких категоріях ти міркуєш і висловлюєш думки, на що звертаєш увагу. Про що ти сам обираєш спілкуватися, а які деталі ігноруєш? Тест не дає можливості давати розгорнуті відповіді. Приклад закритого питання з двома варіантами відповіді: «Ви добре сприймаєте: а) Конкретну чи б) Абстрактну інформацію?». Приклад відкритого питання: «Опишіть якесь місто!» — таке питання набагато краще проявить твій соціотип.

УПЕРЕДЖЕНІСТЬ РЕЗУЛЬТАТУ. Якщо ти в темі соціоніки, то можеш свідомо або несвідомо уникати відповідей, які приведуть тебе до небажаного соціотипу, і обирати ті, що приведуть до потрібного результату. Так ти з легкістю можеш проходити тести на потрібні тобі соціотипи.

І якщо дуже хочеться пройти тест із соціоніки, пройди наш! :)

Перевірити достовірність типування на практиці означає проаналізувати, як результат співвідноситься із застосованим методом типування. Щоб це зробити, необхідно до певної міри самому розібратися в методі. Інакше кажучи, достовірність діагнозу може визначити лише лікар, але не пацієнт. Якщо ви не розбираєтеся в соціоніці — будь-який соціонік, жонглюючи незрозумілими вам термінами, здаватиметься обізнаним у своїй справі. І зрозуміти, наскільки він компетентний, можна лише самому ставши «трохи соціоніком». Тому обирати спеціаліста слід не за «гарними очима», а за методикою.

Якщо ви вже трохи розібралися в темі, обираючи типувальника варто уточнити:

Які параметри він враховує, визначаючи ваш соціотип? Він типує за власними відчуттями, вашою зовнішністю і рисами характеру? Чи за семантикою мовлення, функціями та дихотоміями?
Якими методами перевірки він користується? Задовольняється тим, як ви самі себе характеризуєте? Чи збирає статистику: у категоріях яких функцій і дихотомій ви міркуєте найчастіше, незалежно від теми розмови?
Що саме він має на увазі під базовими поняттями «соціотип», «інтроверсія», «інтуїція можливостей» тощо?
Він аналізує вашу поведінку, на яку впливають тисячі факторів (біхевіоризм)? Чи ваш спосіб мислення, тобто сприйняття (когнітивізм)?

І якщо відповіді на ці запитання не викликали у вас підозр, то або соціонік справді молодець, або ви занадто довірливі.

А ви знали, що більшість Жукових — Леви? А майже всі Тельці — Дюма?
Ні? — Ну так, бо це неправда! 😄

Соціоніка набагато ближча до психології, ніж до езотерики. По суті її можна було б віднести до розділу диференціальної психології. Інформація про належність людини до того чи іншого соціотипу береться з неї ж самої — під час інтерв’ю або методом спостереження. Human Design, астрологія, нумерологія ґрунтують свої дані на положенні зірок і даті народження, що, своєю чергою, виключає необхідність живого контакту з людиною, а також можливість перевірки отриманого результату.

Астрологія тощо — це езотерика. Езотеричні знання за своєю природою містичні, ірраціональні й невимірювані. У соціотипі ж можна переконатися або спростувати його завдяки семантичному методу визначення соціотипу за мовленням. А з натальною картою не посперечаєшся: або ти приймаєш її опис, або ні.

Проблема езотеричних типологій ще й у тому, що вони підпадають під ефект Барнума: проблема зодіакального опису не в тому, що він може вам не підходити, а швидше в тому, що він підходить майже всім. Чого не скажеш про якісні описи соціотипів: лінза сприйняття й опис Гекслі зовсім не співвідноситься з описом Горького, і навіть «дзеркальники» на кшталт Наполеона і Драйзера мають доволі відчутні точки відмінності. Тому не слід змішувати настільки різні системи вимірювання особистості. Показники соціоніки не синхронізуються з показниками астрології так само, як градуси на термометрі й кілограми на вагах.

Чому ж усе-таки деяким людям здається, що зв’язок між соціотипами і знаками зодіаку існує? Тому що і 16 соціотипів, і 12 знаків зодіаку мають свої часто повторювані, тенденційні риси, якості характеру, свої популярні архетипи й карикатури. І якщо один знак зодіаку часто асоціюється зі спокоєм, а ми знаємо, що серед 16 соціотипів також є більш спокійні — ми неминуче проводимо паралелі й шукаємо зв’язки там, де їх, на жаль, немає.

Для близьких стосунків прекрасно підходять усі представники вашої квадри. Переважно однієї й тієї самої ірраціо/раціональності.

Роль дуалізуючої інформації в житті дуже важлива, але її можна отримувати не лише від близької людини, а й з інших джерел: знайомих, специфічних занять, книг, відео тощо. Тобто дуалізація важлива як феномен, але форми її досягнення можуть бути різними.

До того ж не всім людям однаково пощастило з дуалом… Жарт. Не всім людям однаково комфортно постійно перебувати поруч із настільки відмінним соціотипом. Інколи підлаштування займає надто багато часу, а його екстраверсія/інтроверсія/етичність/неетичність (потрібне підкреслити) прямо дратує. Хоча, безсумнівно, дуал має повний набір привабливих якостей і здатний без зусиль закрити наші слабкі сторони. Погодьтеся, це прекрасно.

Також слід узяти до уваги, що людина — це не лише її соціотип. І не кожен дуал — твій дуал. У виборі партнера не меншу роль відіграють вік, рівень свідомості, принципи, переконання, інтереси, досвід, риси характеру, зрілість, зовнішність, навіть його запах. Тому прийняття дуала у своє життя — справа свідомого вибору і смаку.

Що ж до питання «як привабити дуала?», то тут є кілька простих лайфхаків:

Бути собою. Адже якщо він справді ваш дуал — його приваблять саме ваші вроджені властивості. І для цього не потрібно намагатися бути своїм соціотипом «ще більше, ще сильніше». Якщо ви справді підходите одне одному, «хімія» обов’язково відбудеться.
Часто нас приваблюють і зближують саме моменти тотожності, а не відмінності. Ми завжди швидко скорочуємо дистанцію з тими, хто на нас схожий, і до останнього тримаємо дистанцію з тими, хто «інший». Із соціонічним тотожником (наприклад, Єсенін — Єсенін) зближення відбувається значно швидше, ніж із дуалом (Єсенін — Жуков). Тож якщо ви хочете націлитися на своїх дуалів у соцмережах, швидше за все, вам варто описати себе з позиції його лінзи сприйняття, мовою його сильних функцій, помічаючи в собі притаманні дуалу риси (навіть якщо вони присутні у вас у мінімальній мірі). Дуал прочитає й вигукне: «О, прямо як у мене! Ми, мабуть, знайомі з минулих життів!», йому буде важко стриматися і не написати вам. Але, підкреслюю, ця тактика годиться хіба що для першого контакту, особливо якщо йдеться про позиціонування в соцмережах. У подальших стосунках вам буде важко і немає сенсу грати чужу роль. Тож сміливо зізнавайтеся у своїх соціонічних маніпуляціях після того, як дуал «клюнув».
Шукайте дуала в тих місцях, де багато інформації за його Базовою, Творчою, Сугестивною та Активаційною функціями. Вивчіть краще опис цих функцій — тоді про місця, де водяться ваші дуали, ви й самі здогадаєтесь.

Ніяк. Якби не було соціоніки, психософія була б доволі корисною типологією. Але оскільки соціоніка існує, потреба в психософії відпадає. Вона є зайвою та ускладнюючою надбудовою, яка дублює деякі параметри соціоніки.

Психософія нібито виділяє пріоритетні сфери життя, розставляючи їх за шкалою від 1 до 4. Але в соціоніці для цього вже існує поняття 4-х ціннісних функцій квадри, а також Базова і Творча функції самі по собі. Саме вони і є нашими життєвими пріоритетами: тим, на що ми звертаємо увагу, що здається нам цікавим і вартим часу.

Наприклад, згідно з психософією можливий варіант, коли пріоритетом №1 для Габена будуть Емоції. Як відомо, Етика Емоцій для Габена — це больова функція у соціоніці. Тобто це та сфера, яка не становить для нього особливого інтересу і значущості: інформація емоційного характеру обходить свідомість Габена стороною, тому що насамперед він налаштований сприймати світ через Сенсорику і Логіку.

Наші спостереження показують, що будь-який середньостатистичний Габен значно менш емоційний, ніж будь-який середньостатистичний етик.

Психософія ж допускає, що Габен з 1 емоцією буде більш емоційним, ніж якийсь із етиків із 4 емоцією. Але підтверджень цьому у нас, на жаль, немає.

Нарешті, є ще одна важлива причина, чому ми не використовуємо психософію. У випадку з дихотоміями спочатку було спостереження за людьми, і лише потім — позначення спостережуваних проявів відповідними термінами (етик, логік, інтроверт, екстраверт тощо). Зафіксуємо: спочатку — спостереження, потім — позначення.

У випадку ж із психософією було суто умоглядне ділення головних мотивів у житті людини на чотири: Воля, Логіка, Фізика, Емоція. Чи варто говорити, що ключових мотиваторів може бути значно більше? А також те, що ці мотиватори змінюються і відрізняються залежно від часу та конкретної сфери? Наприклад, у чомусь ти керуєшся бажанням вражень і переживань, а в іншій сфері — матеріальною вигодою чи впливом.

До того ж, якщо вже говорити про наші глибинні мотиватори, їх чудово описують комбінації наших архетипів, які, до речі, також відкрив Карл Юнг — джерело значно авторитетніше, ніж Афанасьєв.

Соціоніка була створена у 1970-х роках Аушрою Аугустінавічюте на основі праці «Психологічні типи» Юнга та теорії інформаційного метаболізму польського психолога Антона Кемпінського. І хоча Аугустінавічюте більшою мірою теоретик, то згадані вище знамениті швейцарець і поляк — практики у світі психології та психіатрії.

Основним приводом для визначення 8 дихотомій стала двадцятирічна практика Карла Густава Юнга в Цюрихській психіатричній клініці, а головним методом його досліджень було спостереження.

Юнг 20 років спостерігав за пацієнтами, вивчав психологічні функції на прикладі філософів минулого і лише потім робив скромні спроби впорядкувати зібрану інформацію. Він класифікував не самих людей, а лише впорядкував емпірично зібрані знання про людську психіку.

Звісно, у зв’язку з появою соціоніки частіше згадується ім’я Юнга, але значення теорії інформаційного метаболізму Кемпінського також важко переоцінити. Він виклав її у своїй праці «Екзистенціальна психіатрія».

Після того як Аушра Аугустінавічюте опублікувала свою працю «Дуальна природа людини», соціоніка привернула широку увагу публіки. Як гриби після дощу почали з’являтися концепції, що доповнювали й розвивали соціонічну теорію, а також у чомусь подібні типологічні теорії. Не обійшлося і без поділу на різні школи та напрями. Литва, Київ, Москва — ці та багато інших міст стали регіональними центрами соціоніки.

До слова, тоді ж виник і «західний» аналог соціоніки — типологія Майєрс—Бріггс (MBTI — Myers–Briggs Type Indicator). Вона з’явилася у США на основі тих самих юнгіанських дихотомій.

Популярність соціоніки у пізній радянський період була зумовлена сплеском інтересу до різноманітних езотеричних і психологічних теорій та практик. Не роблячи суттєвої різниці між магічними й психологічними знаннями, спрагла до просвітлення читацька аудиторія споживала все, що вдавалося «дістати»: від Тимоті Лірі та Кастанеди, Упанішад і йоги до праць сучасних психологів і психіатрів.

Історично склалося так, що соціоніка й досі живе у двох паралельних, непересічних світах: наукових інститутах і інтернет-форумах. Завдяки «першому світу» ми маємо потужні теоретичні та практичні напрацювання різних шкіл та інститутів, соціонічні книги, публікації й конференції. Але, на жаль, соціоніка в такому вигляді малозрозуміла, неприваблива і поступово втрачає зв’язок із реальністю. Завдяки форумам («другому світу») у соціоніки сформувався статус дитячої забави, «способу знайти другу половинку», псевдонауки або просто езотеричної течії. Зате з’явилася широка популярність.

Ці «світи» являють собою дві полярності: з одного боку — складна, раціональна теорія, з іншого — творча, імпульсивна практика життя.

Багато незрозумілих слів? Ось соціонічний словник!

СЛОВНИК

ВІДЕО ПРО СОЦІОНІКУ

ДІЗНАЙСЯ СВІЙ СОЦІОТИП!

Визначивши свій соціотип, ти дізнаєшся:

Свої вроджені сильні та слабкі сторони
Заняття і професії, які розкриють твої таланти
Які вміння та навички варто розвивати саме тобі
З ким у стосунках більше перспектив і розуміння

Після типування ти отримаєш доступ до закритого чату людей із сумісними соціотипами.

Визначити соціотип